Чим живе Театр на Михайлівській («Новий український театр») під час карантину та які має плани на майбутнє. Розповідає директор-художній керівник театру Віталій Кіно.
Як карантин змінив плани театру
Перші введені карантинні обмеження наш театр навіть не стосувалися. Мова йшла про заходи, на яких присутні більше 60 глядачів, а у нас менше 40 місць. Але вже на третій день після введення цих обмежень ми зрозуміли, що все ж таки варто й такому камерному театру як Театр на Михайлівській призупинити показ вистав, щоб вберегти і глядачів, і акторів та інших співробітників від зараження. І з 15 березня ми призупинили роботу. Момент складний.
По-перше, ми тільки розпочали репетиції нової вистави. Встигли провести 4-5 репетицій… і пішли на карантин. Після його завершення потрібно буде починати все з початку. А, можливо, після довготривалої паузи, сповненої всіляких міркувань, виникне абсолютно нове рішення майбутньої вистави. (Чи це буде їй на користь, покаже час).
По-друге, ми театр «для всієї родини», і зранку працюємо як театр «Сонечко», який підготував величезну програму для школярів на весняних канікулах. В кінці березня мала відбутися прем’єра вистави для юних глядачів з тепер вже занадто промовистою назвою «Канікули у великому місті». Канікули затяглися. А прем’єру довелося перенести на літо (сподіваємось!) Всього в березні ми відмінили 28 вистав. І приблизно стільки ж у квітні. Для незалежного театру, що не має жодного фінансування, крім продажу квитків, це справжній удар, на межі катастрофи…
Що робить театр на карантині
Як не дивно, але карантинна пауза дає можливість навести лад у справах, тому ми працюємо з документами, з технічною частиною, продовжуємо роботу над нашим «лагідним ребрендингом» (адже з осені минулого року Центр мистецтв «Новий український театр» поступово впроваджує нашу нову назву – Театр на Михайлівській, і новий стиль. До речі, жоден з глядачів, що придбав квитки на «відмінені» вистави, не попросив повернути гроші. Всі погодилися прийти до нас після… За що ми вдячні кожному!
Що буде після карантину
Складно щось планувати, бо не має чіткого прогнозу, коли все це завершиться… Думаємо, що для акторів треба буде організовувати спеціальні акторські тренінги, щоб вивести їх з «коронавірусного міжсезоння». Можливо, треба буде переглянути вартість квитків, адже багато глядачів теж позбавлені можливості працювати і заробляти на життя. А відвідини театру далеко не у кожного в п’ятірці перших потреб…
Щодо літа наш театр вже десять років поспіль проводить так званий «літній сезон». Тож в цьому році не відчуємо особливих змін. Головне, щоб хворобу побороли! Щоб люди берегли себе, своїх близьких, інших людей. Щоб всі нарешті вийшли на роботу!
Про важливі висновки: економічний, творчий, філософський
Важливий висновок – економічний. Будь-який бізнес (в тому числі й театр) повинен мати резервний (чи стабілізаційний) фонд. Нам пощастило, що ми такий фонд мали – більше року «збирали» кошти на ремонт фасаду. І в такий складний період вони поки що нас тримають, не дають можливості виникати природнім в цей момент думкам «все пропало!», «як вижити театру?!» тощо.
Другий висновок – творчий. Потрібно витрачати час і кошти (якщо потрібно) на те, щоб мати якісні відео версії вистав. На час подібних «пауз» це дало б можливість не тільки підтримувати віртуальний зв’язок з нашими глядачами (в тому числі й майбутніми), а й можливість репетиційної роботи над виставами репертуару, аналізу побаченого, самоаналізу акторського, режисерського. Адже часу для цього зараз багато!
А третій висновок – філософський… Якщо б цього горе-вірусу не існувало, його варто було б вигадати! В театрі є таке поняття як темпоритм. Це таке собі поєднання «зовнішньої» швидкості існування з «внутрішньою» напругою… А одним із важливих «виразних сценічних засобів» є ЗМІНА ТЕМПОРИТМУ. Так ось, на мою скромну думку, ми всі – увесь світ – за останні десятиріччя загнали себе в божевільний темпоритм існування. Скажений темп! І ритм на межі суспільного інфаркту. І ЗМІНА була вкрай потрібна. Можливо, не така різка й болісна… Жахливо, що з такими жертвами… Але нам усім треба було зупинитися! Завмерти. Озирнутися. Прислухатися до світу, до природи, до родини. До самих себе! Давайте так і зробимо! Бережіть себе!
Матеріал підготувала Ольга Мацо