від 18 липня 2014 року
Центр мистецтв „Новий український театр” вже не перший рік активно пропагує сучасну українську та російську драматургію. В театрі працюють як з відомими авторами, так і тими, хто лише починає свій шлях на цьому непростому поприщі. А нещодавно тут відбулася прем’єра комедії-гротеску „Нєвинасімі люді” за п’єсою Роман Горбика „Центр”. До речі, це перший драматичний твір, написаний Романом, і перше його сценічне прочитання.
На цю п’єсу художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно звернув увагу ще восени минулого року, під час фестивалю „Тиждень актуальної п’єси”, де відбувалися чітки п’єс так званої «української нової драми». А згодом він запропонував режисерові Олександрі Правосуд здійснити сценічне прочитання цього твору. „Нєвинасімі люді” – третя робота Олександри у театрі. Раніше вона постановила тут виставу „Тільки ім’я в застиглому повітрі” та була другим режисером спектаклю „Карнавал гріхів”.
У репертуарі Нового українського театру представлена драматургія Вільяма Шекспіра, Теннессі Вільямса, Стефана Цвейга, Антона Чехова, Івана Карпенка-Карого. Звичайно, всі ці постановки суголосні із сучасністю, але паралелі класичних п’єс з сьогоденням можна проводити швидше за допомогою розуму ніж почуттів. Зовсім інша справа – нова вистава. Тут все дихає сучасністю – починаючи від мови (досить точно переданий діалект північних районів Чернігівщини, звідси, до речі, і така незвична назва п’єси – суржиком) до дрібниць побуту сучасних селян та одягу українських жінок різних поколінь. А отже створюється ефект присутності глядача в самому центрі подій.
„У цьому спектаклі підіймається тема виховання, показана доля сучасної жінки, а також досліджується проблема непростих стосунків батьків і дітей. Хоча автор і ставиться до своїх героїнь з певною мірою іронії, але він дуже любить їх і переймається їхньою долею”, – розповів Віталій Кіно.
Чого найбільше чекають батьки? Звичайно ж приїзду дітей. Проте чи зажди такі гості несуть радість в дім? До літної жінки, роль якої виконує Зоя Ковтунець, завітали з міста дочка Людка (Марія Тютюнник) та онука Свєтка (Вікторія Мотрук). Їхня розмова спочатку сприймається з гумором, але чим далі, тим більш проявляються невеселі мотиви. Адже життя жодної із жінок не склалося. Якщо над Бабцею все життя знущався її чоловік, то Людка самотужки виховувала дитину, а перед Свєткою стоїть дилема чи робити аборт чи теж виховувати майбутню дитину без батька. Через ці три жіночі долі немов показана вся історія України другої половини двадцятого – початку двадцять першого століття. То невже немає просвітку, невже ми так і не дочекаємося кращого життя? Виявляється, що надія є. Принаймні оптимізм вселяє образ дівчинки (Емілія Черкіна, юна актриса театральної студії Світлани Брагіної, що працює при Центрі мистецтв «Новий український театр»), доля якої має бути кращою. Так само має змінитися і доля всього нашого народу. А сама Емілія, до речі, вважає, що ця п’єса про маленьку дівчинку.
Режисер додала до вистави персонажів-чоловіків. Артист Єгор Снігир втілив на сцені чотири різних образи. Троє з них – нещасливе кохання героїнь, а четвертий – чоловік-мрія, недосяжний ідеал, якого дуже важко віднайти у житті. Інший цікавий режисерський хід – маленькі відступи, «доки», під час яких актори діляться спогадами зі свого дитинства, до речі, кожного разу це зовсім інші спогади. А актриса Нового українського театру та телережисер каналу „1 + 1” Аліса Гур’єва підготувала цікаві відео сюжети, з екрану жінки різних поколінь розповіли про свої стосунки з дітьми та батьками. Отож, глядачі на якийсь час стали телеглядачами і мали змогу наче подивитися на себе з боку.
Відбулося кілька показів вистави. І кожен сприймався по різному. Адже після закінчення спектаклю можна було побачити і посмішки, і сльози. Але на душі залишилося відчуття теплоти. А також виникало бажання зателефонувати мамі.
Едуард ОВЧАРЕНКО