Прем’єра відбулася 27 червня 2014 року
Вистава українською мовою
Тривалість – 1 годинa 40 хвилин
Без антракту
У виставі використовується ненормативна лексика
Створено за п’єсою «Сімейні цінності. Центр»
Комедія-гротеск за п’єсою сучасного драматурга Романа Горбика. Можливо, не у кожного з Вас є у селі бабця, яка розмовляє з радіо та з цуциком Барсіком, але кожному та бабця добре знайома. Або тьотя Люда з базару, яка за словом до кишені не лізе, чи подружка Свєтка, яка зв’язалась з «женатіком», чи хоча б дід, що колись бігав по селу з сокирою… Ці, інколи реально «нєвинасімі» люди, насправді – нам добре знайомі. Адже це – наші рідні й близькі, з якими часом буває ой, як «нєвинасімо». Та подітися від них теж не має куди – рідня… Доводиться любити, чи хоча б терпіти…
Всіх їх Ви зустрінете у виставі «НЄВИНАСІМІ ЛЮДІ», у якій режисер з акторами не лише порсаються у болісних спогадах дитинства, у тяжкій жіночій долі та одвічних сімейних суперечках «кому всьо рєшать» та «хто в усьму вінават», а й веселяться на повну – жартують, співають, танцюють, іноді «матюкаються», постійно сваряться й миряться, дружньо ліплять вареники та увесь час «ліплять ліпеницю»…
Запрошуємо на виставу й попереджаємо: «балакати» будуть «суржиком». Але не хвилюйтесь – словник не знадобиться. Бо розмовлятимуть мовою життя. Все по-доброму… Все наше, все рідне і часто таке «нєвинасіме»…
РОЛІ ВИКОНУЮТЬ:
Поліна КІНО – Бабця
Ольга БІЛОНОГ – Жінка (Людка)
Олександра ПЕТЬКО, Ірина ШУМСЬКА – Дівчина (Свєтка)
Данііл КІНО, Єгор СНІГИР – Чоловік
Сюзанна ШАВКОВА, Тетяна МИРОШНИЧЕНКО – Дівчинка
Ілля РИБАЛКО – Барсік
ВИСТАВУ СТВОРИЛИ:
Режисер та автор музичного рішення – Олександра ПРАВОСУД
Режисер відео-сюжетів – Аліса ГУР`ЄВА
Оператор – Володимир ОСТАПЕНЕЦЬ
Хореографія – Світлана АРХИПОВА
Фотохудожник – Анастасія КОНОНЕНКО
Світлове рішення та відео проекція – Єгор СНІГИР
Звукооператор – Ілля РИБАЛКО
Художній керівник постановки – Віталій КІНО
П’єсу Романа Горбика “Центр” мені довелося побачити на питомій території — театральній сцені (“Новий український театр”). Ту виставу ставила дебютантка, режисерка Олександра Правосуд. І дівчина, як душу, витрясла з цієї п’єси ігрову стихію, гротескну соціальність, запропонувавши роль бабусі 20-річній дівчині (талановитій Поліні Кіно).
Пам’ятаю, на крихітній сцені та вистава саме й захопила мене зухвалою театральною полемікою з побутовою п’єсою. В основі якої колізії не вигадані, а списані автором із конспекту життя, зі свого ж юнацького досвіду.
Донька і онука їдуть до баби. Баба Зіна, язиката сільська феміна, тягне їх на цвинтар прибирати могили. Дівчата лаються й опираються. Але між їхніми сварками інколи пробивається щось більше — рідне, багатьом знайоме. Адже, власне кажучи, всі ми — діти галактики; всі ми — жителі одного села, на околиці якого — зарослі могили.
Та маленька вистава від юних талантів передбачала щемливе співчуття — до бабусі, доньки, внучки, жучки. Таке співчуття зовні прикрите концертним гротеском. Але нас не обдуриш. Ми ж відчуваємо, що саме таких жінок і треба жаліти: кровинок, бідних-непутящих, що по п’ять разів на день сваряться й миряться.
Олег Вергеліс
Дзеркало Тижня 13 жовтня 2017 року